25.02.2010, Ксенія Сокульська

Хто грає Януковича?

Протягом практично всього терміну правління Віктора Ющенка одним з насущних інтересів політикуму залишалося питання впливу на главу держави. Змінювали один одного чільники Секретаріату президента, довірені партійці, фаворити з числа "молодих спеціалістів" (зате сім'я завжди залишалася на перших місцях) - змінювався, причому інколи - досить суттєво, і курс, характерний для першої особи країни. Члени родини (в першу чергу - Катерина Михайлівна та Петро Андрійович), давні соратники (на зразок Віри Ульянченко), на зорі правління - "любі друзі", помітно пізніше - "несподіваний" зліт зручного "сантехніка" Віктора Балоги - люди, до думки яких міг прислухатися президент, завжди були предметом особливого політичного інтересу. Але часи змінюються, Банкову готова освоїти нова команда, а значить - з новим втіленням надій більшої частини активних виборців зміняться і орбіти сфер впливу.

Віктор Ющенко одразу після виборів-2004 справляв враження одночасно і живого символу змін, і сполучної ланки для представників вельми розрізненого національно-демократичного табору. Відповідно, в ньому можна було побачити людину, завдання якої - об'єднати ситуативних союзників і надихнути їх на спільну працю на благо батьківщини. Як показав досвід першого ж року правління, зробити це не вдалося, а сам Віктор Андрійович з часом перестав піддаватися прогнозуванню навіть з боку членів власної партії.

Зараз ситуація виглядає дещо по-іншому. З одного боку, Віктор Янукович вже не перший рік обіцяє привести до влади злагоджену команду однодумців. Але, як вже зазначали "Подробности", як би не спрацювалися перевірені кадри, давній співдружності ще доведеться потіснитися в рамках потреб ймовірної коаліції. З іншого боку, успіх другої спроби - це не тільки особиста перемога Віктора Федоровича, але і реванш Партії регіонів. Наявність різних угруповань усередині неї не те, що не є секретом, але і є приводом для зловтішних мрій опонентів про розпад. І можна припустити, що кожній зі сторін не захочеться раптом виявитися скривдженою на тлі більш щасливих конкурентів.

З перемогою на президентських виборах розшарування найближчого оточення Віктора Януковича (через бізнес-специфіку ПР до більшості цих людей складно застосувати слово "свита") привертає особливу увагу. По суті, від того, хто саме виявиться в потрібний момент ближчим до лідера, буде залежати не тільки склад уряду, але й політика країни на кілька років вперед. Тому не дивно, що всі можливі кадрові призначення зараз розглядаються з позицій "Чиїх буде?" потенційний кандидат. Варіантів не так вже й мало.

До моменту попереднього забігу за президентство в широких колах громадськості стабільну популярність завоювала логічна зв'язка "Говоримо Янукович - маємо на увазі Ахметов". З часом (а також "з розвитком" і "з конфліктами") стало зрозуміло, що "Партія регіонів" і "донецькі" - це не синоніми. І все ж таки найбагатша людина в Україні продовжує залишатися одним з головних "осередків" впливу на головного "регіонала" - і традиційно, через фінансові причини, і завдяки тому, що через Бориса Колесникова (який, до речі, відповідає за партійну ідеологію) контролює чималу кількість народних обранців. Після обрання Віктора Януковича основною сферою інтересів Ріната Леонідовича, як і раніше, буде бізнес, який може розраховувати на більшу лояльність нової влади у порівнянні зі старою. Гарантіями подібного плідного альянсу можуть слугувати і низка приємних посад, котрі можуть посісти соратники і креатури донецького бізнесмена. З чуток, очолювана ним група впливу всерйоз розраховує на прем'єрство, а серед кандидатів на посаду номер два часто згадується Борис Колесников. Також чутки не виключають повернення до лав партії "блудної дочки" Раїси Богатирьової, яка під час членства у ПР входила до числа виразників інтересів футбольного мецената.

Інтерес, який до перемоги Віктора Януковича проявили дуже забезпечені українці, деякими експертами сприймається як бажання лідера Партії регіонів розкласти яйця по різних кошиках - тобто, за можливості мінімізувати власну залежність від групи Ахметова і їх фінансової підтримки. Привітати його з успіхом, як відомо, поквапились і Віктор Пінчук, і Ігор Коломойський, і Костянтин Григоришин, і співвласник "РосУкрЕнерго" Іван Фурсін. Основне завдання потенційних спонсорів, у кожного з яких, природно, свої не тільки бізнес-інтереси, - налагодити контакти зі стороною-переможцем. Не виключено, що "налагодження" це піде від чоловіка, який останнім часом займається графіком Віктора Януковича - Сергія Льовочкіна.

Про помітне зростання впливу дещо умовної "групи Льовочкіна" наполегливі чутки курсують вже рік-два. У принципі, роль організатора-"модератора" при Вікторі Януковичі молодий "регіонал" виконує вже давно. Але з часом стають все більш наполегливими чутки про те, що без санкції Сергія Володимировича вийти на Віктора Федоровича неможливо. До сателітів потенційного керівника СП відносять, крім інших, і куратора прес-напрямку Ганну Герман, яка підсилює якщо не фактичний вплив на внутрішню ситуацію, то вже точно - вплив на зовнішній імідж лідера, який вважається особистою заслугою Ганни Миколаївни. Також через Сергія Льовочкіна, як видно, здійснюється комунікація з Центром і "енергетичної" групи впливу, очолюваної Юрієм Бойком і групи, яку пов'язують з ім'ям Дмитра Фірташа. Для останнього, який особливо постраждав від "режиму" Юлії Тимошенко, вирішення поточних проблем виглядає особливо актуальним. До того ж вважається, що група Льовочкіна-Бойка-Фірташа має вагомі прем'єрські амбіції: наприклад, Юлія Тимошенко недавно стверджувала, що на зміну їй прийде екс-керівник Мінпаливенерго, а злі язики подейкують, що зручним главою уряду для цього крила став би Арсеній Яценюк.

Посилення позицій Сергія Льовочкіна в 2009 році розкрило низку конфліктів в "регіональному" середовищі. До них належить і затяжне з'ясування відносин через пресу, за участю з одного боку - Сергія Володимировича, з іншого - Бориса Колесникова та Андрія Клюєва. Брати Клюєви очолюють ще одну групу впливу в ПР, що має чималий депутатський актив. Але по позиціях цього табору суттєво вдарив зрив домовленостей з БЮТ навесні-влітку 2009 року. Саме Клюєви вважаються головними учасниками переговорів з "посторанжевим" табором. А на початку лютого Андрій Петрович виявляв чи не найбільшу переконаність в перспективах коаліційної співпраці з НУ-НС. Успіх такого проекту, як видно, може позначитись і у відвоюванні позицій однієї з груп впливу. Що бізнесу групи "Укрпідшипник" теж не шкідливо.

Розділення на групи впливу в ПР здійснюється не тільки на "матеріальній" основі. Сильний і географічний метод, за яким крім "донецьких", існують ще, наприклад, "харківські", по яких сильно вдарила смерть Євгена Кушнарьова, "київські", де не останню роль відіграє Василь Горбаль, "луганські", чиї акції похитнулися в рамках конфлікту групи Ахметова з Віктором Тихоновим... Виділяють і табір "старої гвардії", яскравим представником якої є потенційний прем'єр Микола Азаров. Ті самі "міцні господарники" також мають вплив на Віктора Януковича, але їхні позиції часом помітно страждають в рамках конфронтації з "молодими та грошовитими". Зокрема, ключовим фактором, що закриває шлях Миколі Яновичу до адміністративних вершин, останнім часом найчастіше називають небажання Ріната Леонідовича бачити його на цьому місці, а не тільки потреби переговорного процесу. Та й скандальна ситуація, яка склалася навколо звільнення Василя Кисельова, теж показова. "Старшим" по Криму залишився соратник Ріната Ахметова і Бориса Колесникова Василь Джарти. Що цікаво, у своїй боротьбі з владою півострова ветеран ПР зіткнувся із ще однією "невипадковою" людиною - спікером парламенту автономії Анатолієм Гриценком, якого називають креатурою ще однієї людини, яка має безпосередній вплив на Віктора Януковича - Антона Пригодського. Прямий вихід останнього (за чутками, донецького "куратора" залізничного бізнесу) на Віктора Федоровича пояснюється давньою дружбою, а сам Пригодський вважається не тільки одним з найефективніших лобістів у близькому оточенні Віктора Януковича, а й політичним "опікуном" його сина.

Тільки лише угрупованнями центри можливого (а часом - відверто ситуативного) впливу на Віктора Януковича, як видно, не обмежуються. В залежності від специфіки питання лідер схильний прислухатися до цих людей, компетентних в тій чи іншій галузі. Наприклад, до числа таких фахівців належить, один з основних юридичних "діячів" в ПР - віце-спікер Олександр Лавринович. До того ж, вважається, що сам Віктор Федорович мудро відсторонився від різних груп, дотримуючись паритетності, прикладом чого може служити курс на розширення "асортименту" потенційних спонсорів. Хоча, після скандалів за участю Сергія Льовочкіна з'явилось коло тих, хто сумнівається у реальності такого стану справ, до якого належить і екс-"регіонал" Тарас Чорновіл. З іншого боку, подальше виправлення ситуації деякі фахівці вважають найбільш перспективним шляхом. "Янукович виступав радше модератором дискусії між угрупованнями, а не вождем партії, як Тимошенко. Тепер він намагатиметься стати вождем", - таку думку в коментарі "Кореспонденту" висловив політолог Вадим Карасьов. Інші ж експерти вважають, що конфлікти бізнес-інтересів різних груп ПР з отриманням влади вийдуть на новий рівень і ще довго будуть затьмарювати перемогу Віктора Федоровича. Ну, а перші успіхи або невдачі нового президента в суддівстві над "перетягуванням каната" стануть очевидні вже скоро - з першими кадровими призначеннями.

За матеріалами Подробности